Скільки
живе людина, стільки шукає ідеали. Чи то так закладено природою, чи суспільні
відносини вимагають цього?
Кожна
епоха мала свої ідеали, митці створювали ідеальні образи, уявляли, бачили,
малювали. Люди мріяли і про ідеальне суспільство, але ні ідеально ладу, ні
ідеальної епохи людство ще не бачило. Тому, вважаю, що варто говорити про
загальнолюдські цінності, християнські ідеали.
Ми
прийшли у світ, щоб служити добру. Книгу свого життя пишемо самі, і треба
намагатися, творити її так, щоб за деякі сторінки не було соромно, щоб у
майбутньому передати владу над часом іншому поколінню. І що б не
трапилося, не забувати, що у ньому той наймудріший, хто найбільше любить життя.
Щоразу,
коли мова заходить про ідеал, в уяві постає Ісус Христос. Розумію, що ніхто
ніколи не дотягнеться до нього, але ми, педагоги, носимо звання вчителя, яке
носив він на Землі. Нам віддають батьки
найдорожче – своїх дітей, а ми маємо їх навчати. Я про це пам’ятаю, коли заходжу
у класну кімнату на урок, сідаю за робочий стіл, і прошу Бога, щоб дав мені
простоту і глибину, звільнив від дріб’язкових матеріальних клопотів; щоб рука
була легкою, а голос – ніжним.
Навчати
дітей – це радість, робити свою справу із задоволенням – велика радість.
Радість ділитися своїми знаннями, отримувати нові, торкатися дитячої душі,
намагатися не образити, допомогти реалізувати себе у житті.
Можливо,
сучасний світ і не завжди визначає добро, людяність, любов категоріями, які є
важливими, але я завжди прагну наполегливо вчити і вчитися робити добро і любити життя.