Вплив війни на середню освіту в Україні: виклики та перспективи

https://cedos.org.ua/events/vplyv-vijny-na-osvitu-v-ukrayini-vyklyky-ta-perspektyvy/

24.05.2022

Сергій Горбачов, Освітній омбудсмен України

·         Найголовніше питання, яке треба виводити в порядок денний – що ми будемо робити з освітою після перемоги? Найбільше побоювання у тому, що ми переможемо, а все лишиться як було, що дуже демотивує. Питання про зміст освіти, підготовку вчительських кадрів, формування освітньої мережі, фінансову автономію закладів освіти зараз постають в екзистенційному плані, бо саме освіта та культура роблять націю нацією, і саме зараз ми усвідомлюємо нашу єдність і одночасно загострення наших проблем, які були й раніше. 

·         Як зберегти українську освіту? Батьки й діти, які побачили освіту за кордоном, тепер питають: чому у нас не так? Немає точної статистики, скільки дітей виїхали з України, і це теж проблема. Буде дуже прикро, якщо усі ці люди вирішать не повертатися в Україну. Це ризик, який ми маємо усвідомлювати.

·         Усе, що відбуваться у сфері освіти, є дотриманням прав людини: право на якісну освіту в безпечних умовах. Нам потрібно чітке усвідомлення, що відбувається з дотриманням прав в освіті. Освітнє законодавство недосконале у багатьох аспектах, а під час війни виплило багато різних нових проблем. Не всі проблеми навіть усвідомлюються як такі. 

·         На жаль, МОН закривається від долучення громадськості й експертів до розробки різних документів. Я вбачаю великі корупційні ризики, де нема Національного мультипредметного тесту, бо якщо у деяких учнів при вступі в університет буде лише співбесіда та есе – це дуже ризиковано. Завдяки ЗНО ми подолали несправедливість під час вступної кампанії, а зараз ризик знову з’являється.

Тетяна Вакуленко, заступниця директора Українського центру оцінювання якості освіти

·         В Україні немає реєстрів учнів, і зараз, коли ми намагаємось організувати комунікацію з учнями за кордоном, розуміємо, що в нас немає надійних засобів комунікації. Також немає інформації про освітні результати учнів на різних етапах навчання, наприклад, що вони знають у 4 чи у 9 класі. Перше надійне дослідження щодо цього – PISA у 2018. Швидше за все, зараз його результатів не буде, і ми не зможемо знайти підтвердження своїх припущень щодо освітніх втрат.

·         Наші вчителі – герої, навчають з підвалів та під обстрілами, але чи всі діти мають можливість відвідувати заняття? Чи обрали вони українську школу замість школи за кордоном? Чи зможемо ми створити мотиви, щоб дорослі і діти повернулися? Якщо ні, то чи створимо ми ці мотиви, коли вони вже отримають якийсь рівень освіти, аби повернутися відбудовувати Україну? Скількох людей ми втратимо?

·         На майбутнє в нас багато роботи, і потрібно починати вже сьогодні. За обмежених ресурсів дуже складно зробити щось добре і швидко, тому треба пріоритизувати завдання, що дуже складно.

·         Маю подякувати 23 країнам, які підтвердили можливість проведення тестувань для вступної кампанії у них: це створить мотивацію повернутися в Україну. Також вдячні партнерам з «Навчай для України» і «Освіторії» за запровадження регулярних навчань, аби учні повернулися до системного здобуття освіти, бо деякі школи не могли це зробити.

·         Очевидно, що національний мультипредметний тест (НМТ) – не оптимальна версія тестування. ЗНО не можна змінити цим тестом назавжди. Перший недолік НМТ – там немає відкритих завдань, другий – відсутність урахування особливих освітніх потреб, ми втрачаємо напрацювання багатьох років. 

·         Найважливіший виклик для нас – аби навчальний рік для студентів почався восени, і щоб тест відбувся в Україні та у країнах Європи.

·         Потрібно припинити думати, чи маємо ми право робити ту роботу, яка в нас є. Як ЗСУ робить свою, так і ми повинні робити свою. 

·         Щодо перспектив: ми б хотіли втілити в життя стратегію освітнього оцінювання, яку розробили у 2017 році. Має бути система оцінювання знань і навичок учнів на різних етапах. Ця система могла б зекономити державі величезні зусилля і гроші. 

·         Ми не можемо дозволити собі розв’язання питань маленькими поточними завданнями. Освіта зазнала величезних втрат, і ми маємо їй допомагати. Потрібно мислити системно, а для цього мати нормальні якісні валідні дані про те, чого учні досягають, чого хочуть вчителі і т.д. Це має бути робота державного сектору, бо громадський сектор часто навіть не має повноважень, аби проводити таку роботу.

Олена Масалітіна, віце-голова Ради ГО «Едкемп Україна»

·         Великим ризиком ми вбачаємо, що будуть прийняті якісь рішення, вкладені гроші без належних досліджень і моніторингу. Це нас лякає, бо ми вже стикнулись з тим, що з найкращими намірами до нас приходять колеги й міжнародні інституції з готовими рішеннями, а ми не впевнені, що рішення, які були запропоновані іншим країнам, підійдуть нам.

·         Ми виокремили 5 напрямків, де будуть важливі дослідження, аби далі приймати якісь рішення:

1.      Напрацювання архітектурних форм і типових проєктів для відновлення відбудови закладів освіти. Не на кожному місці, де школа стояла з радянських часів, нам потрібна школа. Потрібно розробити принципи, яким будуть відповідати освітні простори. Освітні заклади мають бути вписані в соціальну інфраструктуру, бо школа не існує в вакуумі.

2.      Поляризація в суспільстві і випадки дискримінації. Потрібно дослідити, що і де відбувається та які інтервенції можуть працювати для зниження цієї напруги.

3.      Склад педагогічних колективів під час та після війни. Потрібно знати, хто лишилися, хто виїхали, за яких умов готові повернутися. Якщо якась частина вчитель_ок не вернеться, то кого не вистачає і де. Це має бути взаємопов’язано з формуванням мережі закладів освіти.

4.      Визначення місцеперебування педагог_инь і надання їм допомоги на тих місцях, де вони є (окуповані території, території ведення бойових дій чи відносно мирні області).

5.      Визначення мотивації педагог_инь щодо того, хочуть вони вертатися (і куди саме), чи лишитися за кордоном. Чи готові вони до дистанційної роботи? Наскільки вони взагалі готові до продовження праці в освітній сфері?

Дослідження у цих напрямках дало б хороший фундамент для прийняття правильних рішень і спрямування коштів, які нам надаватимуть партнери й інші країни.

·         Світ побачив нашу суб’єктність, і на ній потрібно постійно наголошувати. Часто пропозиції міжнародних партнерів бувають у такій формі чи таким змістом, де не відчувається суб’єктності України, сфери освіти і людей, для яких пропонуються ці рішення. Ми повинні самі вирішувати, що і як нам потрібно робити. 

·         На літо ми можемо дати можливість освітянам перелаштуватися, розвинути навички. Ми будемо допомагати освітянам, які прагнуть лишитися в українському освітньому просторі.

·         Дуже хотілося б, щоб ми всі могли групуватися, щоб враховували думку і внесок усіх, хто долучений до процесу для формування стратегічних рішень. Наша сила в тому, щоб не розпорошуватись і працювати разом. 

Оксана Матіяш, очільниця програми «Навчай для України»

·         Коли почалась війна, навчальний процес тимчасово зупинився. Коли він почав відновлюватися, виявилось, що не всі школи були готові повертатися до навчання: безпекові питання, багато вчителів без доступу інтернету і т.д. На рівні класу чи громади з’являються різні групи дітей та вчителів в контексті доступу до відновленого навчального процесу. 

·         2 місяці тому ми розпочали проєкт «Освітній суп» – там є доступ до онлайн уроків для дітей, навчання для яких ще не відновилося. Спочатку це була соціоемоційна підтримка, а потім ми побачили, що в дітей є бажання наздоганяти втрачене. Ми переформатувалися на проєкт компенсації освітніх втрат. 

·         Виклики, з якими ми стикаємось зараз – зовсім інші, ніж були раніше. На перше місце виходить соціоемоційна підтримка. Коли діти повертаються до уроків, їхні питання часто стосуються війни: чи будуть живі мої друзі, рідні? Онлайн навчання – чи не єдине місце, в якому дитина не відчуває, що зараз є війна. Це також місце, яке треба використати, аби повернути дитину до нормальної рутини. Мій заклик – ввести соціоемоційну підтримку як обов’язковий елемент в академічному викладанні.

·         Опитування серед 800 дітей, які беруть участь у нашому проєкті показало: 45% дітей знаходяться у стані середнього і вище стресу і тривоги. Тобто для них відновлення навчального процесу не є реалістичним, їм потрібна соціоемоційна підтримка, і, можливо, психологічна. Серед учнів є також діти, які зазнали надзвичайної травми. 

·                               Українській системі освіти потрібна діагностика. Деякі діти втратять, мабуть, роки знань, і з ними потрібно буде працювати. Потрібно буде знати, про яку кількість учнів ми говоримо, і кому саме буде потрібна значна підтримка в контексті додаткового часу на їхнє навчання.

·         Ми помітили один важливий момент, який може перешкодити ефективному відновленню навчального процесу: він стосується вчителів. З закінченням цього навчального року з’являється нова проблема: в деяких областях перенасичення вчителями, а в деяких – нестача. Якщо нема вчителя – немає умов відновити це навчання. Фінансове забезпечення також є проблемою: що буде з заробітною платою вчителям? В розмовах з донорами ми звертаємо увагу на те, що потрібно розглянути можливість фінансової підтримки вчителів зараз, інакше система втрачатиме свій ресурс, бо без вчителя ефективного навчання не буде.

·         Наше завдання – створити умови для того, аби діти могли надалі отримати якісну освіту, і ми побачили, що багатьом дітям важливо лишатися в українській системі освіти. Потрібно, аби вони знали, що на них тут чекають.

Олександра Пєтушкова, голова ГО «Центр інноваційної освіти «Про.Світ», керівниця краудфандингової платформи GoF

·         Останні роки ми фокусувались на розвитку управлінських компетенцій керівників закладів загальної середньої освіти. Школи, які є автономними, які давно запровадили механізми прийняття рішень, організаційну структуру, набагато легше долали труднощі зараз.

·         Що дає автономія школи? Директор за відсутності автономії не може приймати рішення, а з автономією може налагодити процеси у команді, делегувати повноваження і діяти в найкращих інтересах дітей та школи. Керівники шкіл, які самостійно вміють приймати рішення, не очікували вказівок зверху, а долучали до прийняття рішень команду, батьківську спільноту і діяли. На окупованих територіях заклад не зволікаючи міг самостійно оголосити про простій і тим самим убезпечити вчителів та дітей.

·         Потрібну розвивати цю самостійність, вміння брати відповідальність на себе, знаходити найкраще рішення, аналізуючи ситуацію на місці, бо однакових рішень та інструкцій немає, всюди є різні виклики, і ми не володіємо повною інформацію про ситуацію на окупованих територіях, тому не знаємо, яке там було б найкраще рішення.

·         Зараз дуже важливо звертати увагу й на стабілізацію емоційного стану вчителів. Бо лише коли вчитель має стабільний емоційний стан, то може надати допомогу і дітям. Потрібно також об’єднувати зусилля з вчительською спільнотою, аби зрозуміти їхні потреби.

Анна Сидорук, операційна директорка ГО «Освіторія»

·         Світові експерти в захваті, як працює громадський сектор і вчителі в Україні: наскільки швидко освітяни відреагували, як вже за кілька тижнів повномасштабної війни з’явилась купа проєктів у сфері освіти. 

·         У нас немає необхідної кількості даних, на основі яких можемо «ставити діагноз», аби потім лікувати. Нам потрібно формувати стратегію, а для цього спершу потрібен глибокий аналіз і дослідження проблеми. Не варто чекати і робити це після перемоги, потрібно формувати таку стратегію вже. Нам потрібен освітній план Маршала, і його потрібно формувати зараз. Світові експерти готові долучатися до розробки стратегії. 

·         Як би не хотілося швидко гасити проблемні питання, потрібно думати на роки вперед. Освіта – фундаментальне питання для всіх сфер. 

·         Громадський сектор показав лідерство у сфері освіти. Було б добре, якби подібне лідерство і якісна й прозора комунікація відбувалась також зі сторони держави. Вчителям важливо доносити інформацію максимально прозоро, швидко і доступно.

Галина Титиш, керівниця ГО «Смарт освіта»

·         За даними МОН, станом на 20 травня понад 670 тис. учнів та 25 тис. вчителів виїхали з України. Найбільший страх – що вони не захочуть повертатися. 

·         МОН має співпрацювати з урядами різних країн і забезпечити українознавчий компонент у навчанні дітей, які виїхали в інші країни, наприклад, вечірні школи. Громадський сектор не може це забезпечити, бо розробка таких програм – не його компетенція.

·         Люди, які виїхали, нарешті зрозуміли, що таке НУШ у дії. Ключова річ – повага і мотивація дитини до навчання. МОН мало б готуватися до впровадження реформи у 5 класі.

·         Не всі вчителі та діти травмовані, але всі пережили дуже великий стрес. У дітей різний ступінь травмованості, і деякі діти потребують окремої підтримки. Вчителі мають стати самозарадними, а ще вміти працювати з дітьми з різним ступенем травмованості і стресу, а це дуже складно.

·         Зараз багато організацій роблять catch-up класи, аби наздогнати освітню програму. В дітей дуже різний рівень знань з багатьох причин. Потреба в цьому дуже велика, це має стати повноцінною державною політикою – вирівнювати знання учнів. 3 місяці, які ми втратили – це третина навчального року.

·         Якщо ми говоримо про відновлення освіти, ми не можемо дозволити собі втратити вчителів, зокрема постає питання фінансового забезпечення вчителів.

Іван Юрійчук, заступник Голови з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Державної служби якості освіти

·         За ці три місяці нам багато разів довелось почути словосполучення «не на часі». В перші дні війни у багатьох було бажання приєднатися до ТРО або армії, але не менш важливо робити свою справу. Якщо ми не подолаємо це «не на часі», то можемо багато втратити.

·         Що робити в новому навчальному році? Важливим питанням є децентралізація. Якщо ми будемо мати сильні автономні заклади освіти, децентралізовану систему прийняття рішень, то будемо гнучкі й зможемо приймати найбільш ефективні рішення. Тому потрібно посилювати автономність шкіл. 

·         ДСЯО з лютого перетворився на гарячу лінію, бо було дуже багато питань, особливо у перший місяць. У консультаціях з МОН ми напрацьовували відповіді. Зараз ми маємо повертатися до своєї повсякденної роботи з надання методичних рекомендацій.

·         Процедури, які були до війни, мають переосмислюватися, особливо щодо освітнього середовища. Раніше ми не думали про бомбосховище у школах чи алгоритм дій під час повітряної тривоги. Школи не можна лишати у цьому насамоті, потрібно бути постійно у контакті й підтримувати.

·         Стосовно освітніх втрат: потрібно зафіксувати точки відліку, стан справ, інакше ми не дізнаємось ані про втрати, ані про здобутки.

Конспект: Юлія Кабанець